Капіталізм потребує капітального ремонту

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1

(3 голоси, в середньому: 5 з 5)
Незважаючи на величезну кількість економістів у світі, вони не розгледіли завчасно фінансової катастрофи 2007-2008 років і не зуміли попередити її. Чи правильна така постановка питання? Чи варто винити економістів у кризових явищах, чи можливо є і інші причини? Відповідь однозначна – варто запитувати, варто спонукати до роботи, до об’єктивності та прозорості.

Одночасно варто замислитися політикам, чи достатньо вони виявляли турботу про економічне зростання країни, за яку вони несуть відповідальність, про добробут громадян, та навколишнє середовище. На сьогодні вивчати основні економічні тенденції та тренди не лише модно в політиці, але і необхідно. Політики різних рівнів повинні мати глибоку економічну обізнаність і усвідомлювати не лише моральну, але й історичну відповідальність перед власною країною.

Британська королева Єлизавета запитала економістів про причини кризи

У листопаді 2008 р., коли глобальна фінансова катастрофа саме набирала темпи, 82-річна Британська королева Єлизавета відвідала Лондонську школу економіки для відкриття нового приміщення. Але це був лише формальний привід, більш зацікавлена мабуть королева була в зібранні вчених, яким Вона задала невинне, але гостре питання. З огляду на неординарні масштаби кризи, як могло так трапитися, що ніхто заздалегідь не побачив краху? Зазвичай не прийнято, щоб спадкові монархи виставляли претезії тим, хто відповідає за світову економіку, або економістам, які отримують платню за розуміння того, що відбувається в економіці. Але питання королеви було викликано доволі вагомими причинами. У 2007-2008 роках західний капіталізм був на межі руйнації і переважна більшість економістів не розуміли, що відбувалося. Хоча саме економічна наука мала вирішувати серйозні питання в сфері розуміння того, як працює сучасна економіка і дослідити що спричинило таку фінансову кризу.

З яких причин так сталося?

Не варто перекладати всю відповідальність лише на економістів. Так думають чимало авторитетних вчених в галузі економіки. Невдала економічна теорія і політика дуже пов’язані між собою.

У книзі “Переосмислення капіталізму: економіка та політика сталого і всеохоплюючого зростання” Майкл Якобс та Маріанна Мазукато пишуть:

Переосмислення капіталізму: економіка та політика сталого і всеохоплюючого зростання

Основне економічне мислення дало нам неадекватні ресурси для розуміння природи численних криз, з якими стикаються сучасні економіки. Для вирішення цих криз, нам потрібно значно краще зрозуміти, як працює сучасний капіталізм, і чому в ключових випадках цього розуміння немає. Необхідне переосмислення деяких домінуючих ідей в економічній думці. І в свою чергу, необхідно інформувати наявність нових напрямків у формуванні економічної політики, яка може більш успішно вирішувати проблеми сучасного капіталізму.

Ортодоксальний рецепт “фіскальної жорсткості” скорочення державних витрат у спробі скоротити державний дефіцит та борг не повернув західні економіки до оздоровлення, і економічна політика не змогла впоратися з глибокими та довгостроковими хворобами, які їх вражають.

Вчені роблять висновок, що капіталізм може бути перероблений та перенаправлений, щоб уникнути своїх нинішніх невдач. Але це можна досягти лише за умови переосмислення ментальних рамок економіки та нових підходів до політики.

Після того як світ почав потихеньку оговтуватися від шоку, почали аналізувати, колупатися в причинах та наслідках, але фактом залишається одне – сучасна економічна теорія не дала чітких пояснень кризовим процесам і загроза краху потужних економік світу залишається актуальною. Фінансова  криза не тільки призвела до найглибшої та найдовшої рецесії в сучасному світі, але і оголила соціальний нерв, поставила купу питань, які потребують термінового дослідження і вирішення.

Професор Маріана Мадзукато вважає, що суттєвим фактором періодичних  кризових явищ є нездатність політиків до пового розуміння динаміки капіталістичної системи. Таке нерозуміння призводить до невірних політичних рішень в сфері правового регулювання механізмів захисту від подібних явищ. Прикладом є проциклічна  жорстка економіка, яка поглибила і продовжила кризу в багатьох країнах. Після восьми років від глобальної фінансової кризи, МВФ все ще оцінював процес глобального відновлення як “слабкий і нестабільний”. Скромний процес відновлення спостерігається в найбільш розвинених країнах. Станом на 2016 рік у більшості розвинених країн інвестиції залишалися нижче докризових фінансових рівнів.

Майже десять років по тому, мало розвинених країн повернулися до чогось схожого на нормальний або стабільний стан, а перспективи зростання залишаються глибоко невизначеними. Навіть у докризовий період, коли економічний ріст був потужним, рівень життя для більшості громадян у розвинених країнах ледве зростали. Нерівність між найбагатшою групою та рештою суспільства сьогодні виросли до рівнів, які не спостерігалися з часів дев’ятнадцятого століття. Тим часом триває тиск на навколишнє середовище, особливо це впливає на зміну клімату, що ставить під глибокий ризик глобальне процвітання.

Для майбутнього росту потрібно йти іншим шляхом, який вимагатиме більших зусиль, ніж використовувати низькі процентні ставки для фінансування інфраструктури.

Натомість нам потрібно переосмислити фундаментальні принципи, які керують нашим розумінням того, як і чому зростають капіталістичні економіки, як з точки зору “швидкості”, так і “напрямку” змін.

Стагнаційний рівень життя та зростаюча нерівність

Різке збільшення нерівності між соціальними класами обмежує можливості самореалізації для бідних прошарків людського суспільства.

Провідні авторитетні економісти чітко визначають проблеми сучасного капіталізму, які викликані певними негативними тенденціями.
Одна з найяскравіших негативних рис західних економік за останні десятиліття, відсутність пропорційного збільшення рівня реальних доходів громадян відносно рівня економічного зростання країни. У США реально середній дохід у домогосподарстві в 2014 році ледве перевищував рівень 1990 року, хоча ВВП за цей же період збільшився на 78%. Хоча розбіжність середніх доходів громадян від загального економічного зростання започаткувалося  в США, пізніше стало характерною рисою більшості розвинених країн.

Ще кілька цитат:

Люди напружено працюють, при цьому компанії отримують великі прибутки, але працівники не бачать, що з ними діляться багатством, яке вони допомагають створювати.

Компанії вважають за краще покласти гроші в кишені акціонерів або накопичувати готівку, а не збільшувати заробітну плату або інвестувати.

Маріана Маззукато

Оплата праці відповідала продуктивності до 1970-х років.

Але з 1980 року реальна погодинна продуктивність праці, наприклад, в американському секторі (не фермерському) зросла приблизно на 85%, а реальна погодинна компенсація зросла лише на 35%.

На фоні зростаючої продуктивності праці частка заробітної плати у загальному обсязі виробництва зменшилася. Заробітки не встигають зростати паралельно із зростанням продуктивності.

У країнах з розвиненою економікою частка ВВП, що йде на оплату праці в середньому за період з 1980 по 2007, зменшилася на 9 відсотків, у тому числі 5% у США (з 70% до 65%), 10% у Німеччині (з 72% до 62%) і найбільше в Японії – 15% (з 77% до 62%).

Капіталізм отримав контроль над демократичними інституціями

Для того, щоб розглянути ще одне негативне явище давайте звернемося до книги Джорджа Сороса – “Криза світового капіталізму”. Кілька цитат:
…зв’язок між капіталізмом і демократією в кращому випадку незначний. Тут різні ставки: метою капіталізму є добробут, демократії – політична влада. Критерії, за якими оцінюються ставки, також різняться: для капіталізму одиниця обчислення – гроші, для демократії – голоси громадян. Інтереси, які, як передбачається, повинні задовольняти ці системи, різняться: для капіталізму – це приватні інтереси, для демократії – громадський інтерес.
Тут лише потрібно зробити уточнення про допробут – як мету капіталізму. Мається на увазі приватний добробут капіталіста.
Ознакою впливу капіталізму на демократичні інституції є лобіювання приватних інтересів фінансово-промислових груп. Що це фактично означає?   Це означає демонтаж держави загального добробуту.  Відносно нове явище, і всі його наслідки ще не відчуваються в повній мірі в країнах економічно розвинених, але в країнах, що розвиваються громадяни відчувають такий демонтаж по повній програмі.
Звичайно за мету даної публікації не ставиться повний аналіз світових економічних тенденцій. В межах статті охопити всі нюанси не можливо. Тут надані лише деякі орієнтири в насиченому інформаційному просторі для вірного розуміння реалій сьогодення і для людей, які бажають зорієнтуватися і продовжити дослідження теми для роздумів.

Джерело:

RETHINKING CAPITALISM

WHY ECONOMIC RECOVERY REQUIRES RETHINKING CAPITALISM

Книга: Криза світового капіталізму. Джордж Сорос. ISBN 1-891620-27-4 (англ.)

Відтворення цієї статті, або будь-якої її частини, допускається за умови посилання на першоджерело:www.miditaur.net та автора. Призначено для  вільного використання з з метою освіти, навчання і приватного дослідження.
Поділитися:
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1

(3 голоси, в середньому: 5 з 5)

Залишити коментар

Ввійти за допомогою: